Право на захист викривачів корупції: конституційний аспект

Abstract

Інститут викривачів є важливим запобіжником поширення такого явища, як корупція у суспільстві. Корупціонери і у державному, і у приватному секторі згубно впливають на подальший розвиток державної економіки та України в цілому. Через це на цей момент проблематика реалізації викривачами їх діяльності та створення механізму їх захисту від гніту «верхівки» залишається актуальною. У цій роботі представлені питання правової природи інституту викривачів та співвідношення діяльності з засобами їх захисту після викриття інформації, здійснюється аналіз як міжнародних, так і національних правових норм, що його забезпечують, звертається увага на необхідність для суспільства даних відомостей. Важливим аргументом «за» є саме розуміння того, що корупція – це явище, яке прогресує у політичній, економічній сферах життя населення і є однією з основних причин гальмування демократичного розвитку України. Розкривається проблема реалізації конституційного права на захист кожної особи в аспекті захисту прав вищезгаданих осіб. Адже його слід розглядати саме як основоположне й загальне, разом з правами людини на життя, гідність, недоторканність. Саме тому, говорячи про закріплення у Конституції України права на захист, важливо розуміти, що воно лише відкриває перспективи для наступної деталізації цього права в окремих галузях законодавства та їх дослідження. Досліджено мету прийняття та конституційність норм, що містяться у проекті Закону України «Про захист викривачів корупції». На жаль, хоча й наявні певні векторні зрушення стосовно захисту whistblowers, але законопроект потребує подальшого вдосконалення та суттєвого доопрацювання, бо має досить обмежений та вузький предмет регулювання, а сфера відносин та діяльності викривачів нині не обмежується викриттям корупційних порушень та відповідного контексту захисту викривачів. Розкритий теоретичний аспект цього питання знаходить підтвердження і на практиці. Так, у статті наведено до розгляду позиції Європейського Суду з прав людини та рекомендації Ради Європи, а також пріоритетні напрями подальшого розв’язання вказаної проблематики