Темпоральна визначеність правозастосування у світлі принципів Європейського суду з прав людини суспільства

Abstract

Ця стаття присвячена дослідженню актуального питання стосовно правових гарантій своєчасного здійснення розгляду справи судом. Реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд із прав людини вказав, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 конвенційної статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. При цьому реалізація даного «права на суд» має бути своєчасною. Відтак у роботі проаналізовано питання дотримання національним судівництвом даних принципів темпоральної визначеності під час розгляду конкретних справ. На конкретних прикладах показано, що в Україні правозастосовні органи часто припускаються під час підготовки цивільних справ до судового розгляду таких темпоральних порушень, як недостатнє вивчення матеріалів, несвоєчасне повідомлення учасників судового процесу та інших суб’єктивних затягувань. Подібні порушення призводять до ущемлення основоположного права особи на справедливий суд, навіть у разі коли рішення було винесено справедливо. У статті розглянуто проблематику наявності процесуальних перешкод щодо строків звернення до суду в національному законодавстві. Висловлено критичні міркування стосовно невиправданого надання давнісним строкам звернення до суду процесуального, а не матеріального характеру в адміністративному судочинстві. Приділена також увага темпоральним порушенням прав людини під час перегляду рішень. Суди апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції не завжди вирішують питання відповідно до власних повноважень. Скажімо, pагальноприйнятою є така правова підстава поновлення строку, як неповідомлення учасника процесу про прийняття у відношенні нього судового рішення. Але навіть у цьому разі судовий розсуд не є безмежним. Має враховуватися та обставина, що сторони в розумні періоди мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У роботі також проаналізовані проблемні питання часової невизначеності, пов’язані з невиправданим відхиленням від процедури, яка передбачена національним законодавством, зокрема в процесі виконання судового рішення, який є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. Надані особисті авторські бачення щодо зворотного в часі застосування судових правоположень та впливу їх на недоторканність остаточного рішення – res judicata.