Заочний розгляд справи, його значення та місце в цивільному процесі суспільства

Abstract

У статті розкривається значення заочного розгляду справи в цивільному провадженні за чинним законодавством України. Розглядаються історичні аспекти впровадження в законодавство заочного розгляду справи, досліджуються його особливості та місце в цивільному провадженні. Авторами використовується судова практика зазначеної тематики. Прийняття Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15.12.2017, має на меті полегшення судового розгляду справи та стало важливим етапом на шляху вдосконалення вітчизняного процесуального законодавства, механізму судового захисту й посилення змагальних засад господарського судочинства. Із цією метою законодавцем удосконалений інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу змагальності. У цивільному проваджені заочний розгляд справи широко використовується в різноманітних правових системах світу через те, що постає необхідність забезпечення своєчасності та ефективності цивільного судочинства. У сучасній науці все частіше постає питання про проблематику заочного рішення – ця проблема зводилась до дослідження наказного провадження як виду заочного вирішення справи цивільного судочинства. На даний час у зазначеному спорі не було виявлено належних підходів щодо розуміння самої суті і природи заочного рішення та його співвідношення із загальною позовною формою захисту цивільних прав, свобод та інтересів. Главою 11 розділу III ЦПК України регламентується інститут заочного рішення, яке являє собою рішення, що ухвалюється судом у випадку неявки в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, а також якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.