Кваліфікуючі ознаки знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини в Україні та країнах Східної Європи суспільства

Abstract

Дослідження питань систематизації кваліфікуючих ознак злочинів, які посягають на об’єкти археологічної та культурної спадщини, за законодавством України і країн Східної Європи дало можливість виділити такі підстави (критерії) систематизації: І. За об’єктивними ознаками: 1) за ознаками об’єкта складу злочину: за предметом – щодо культурної та духовної спадщини, яка перебуває під особливим захистом міжнародного права; предмети, що являють собою природну чи історичну пам’ятку, яка є надзвичайно важливою для Республіки Словенія; щодо особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей або особливо цінних матеріальних культурних цінностей; щодо особливо цінних об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів Російської Федерації, включених до Списку всесвітньої спадщини, історико-культурних заповідників і музеїв-заповідників або стосовно об’єктів археологічної спадщини, включених до єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів Російської Федерації; щодо пам’яток національного значення; знищення або пошкодження виявлених об’єктів археологічної спадщини; вчинення повторно; розмір заподіяної шкоди. ІІ. За суб’єктивними ознаками: а) з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини; б) вчинені службовою особою з використанням службового становища. в) вчинення злочину групою осіб. На відміну від українського законодавця, який встановив відповідальність за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, КК Білорусь не має подібної норми. Відповідно до ст. 83 Кодексу Республіки Білорусь про культуру пам’ятники археології – археологічні об’єкти та археологічні артефакти – відносяться до матеріальних історико-культурних цінностей. Проведений вище аналіз деяких аспектів кримінальної відповідальності за посягання на об’єкт культурної спадщини в Україні та країнах Східної Європи дозволив зробити висновок про те, що положення ст. 298 КК України не є логічно бездоганними. Автором на основі проведеного дослідження робиться висновок, що вдосконалення норм, що містяться в цих статтях, сприятиме підвищенню ефективності кримінально-правової охорони культурної спадщини. На наш погляд, необхідно доповнити ч. 5 ст. 289 КК України словами «вчинення злочину шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, або якщо воно спричинило загибель людини або інші тяжкі наслідки».