Адміністративно-правові аспекти розвитку органів адвокатського самоврядування (1917–1962 рр.)

Abstract

У статті визначено особливості впливу адміністративно-правових відносин у сфері публічного управління на розвиток органів адвокатського самоврядування. Автор з’ясовує, що головні важелі зміни організаційної структури та функцій органів адвокатського самоврядування на українських землях, що знаходилися у складі СРСР, знаходилися у сфері державного управління. СРСР як тоталітарна держава була не зацікавлена у реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина. Головною метою впливу на функціонування органів адвокатського самоврядування було встановлення жорсткого державного контролю за їх діяльністю з тим, щоб викорінити будь-які спроби створення незалежної адвокатури. Імперативне адміністративно-правове регулювання діяльності органів адвокатського самоврядування перетворило ці структури на квазі-самоврядні. Можливість адвокатів спільно вирішувати свої організаційні проблеми за радянських часів фактично була ліквідована. Вказані процеси супроводжувалися декларативними заявами як представників держави, так і адвокатської спільноти про незалежність адвокатської діяльності. Однак лише з моменту набуття Україною незалежності органи адвокатського самоврядування поступово стають самостійними суб’єктами як публічно-правових відносин, так і приватноправових відносин, однак цей процес ще не завершився. Одним із головних важелів набуття органами адвокатського самоврядування незалежності від держави і її органів є, на нашу думку, визнання їх самостійними суб’єктами публічно-правових і, зокрема, адміністративно-правових відносин. Визначено періодизацію розвитку органів адвокатського самоврядування в Україні, яка включає два етапи: 1) 1918–1938 рр. – етап пошуку оптимальної для радянської влади організації адвокатури, під час якого були утворені регіональні колегії захисників як орган врядування радянської адвокатури; 2) 1939–1962 рр. – етап повного одержавлення, підпорядкування партійним і виконавчим органам влади та централізація організації адвокатури та її колективних органів. Для другого етапу розвитку органів організації спільноти радянських адвокатів (1939–1962 рр.) характерно фактично пряме керівництво державою їх діяльністю залежно від потреб останньої.