Розвиток уявлень про межі державної влади в середньовічній Європі

Abstract

У статті досліджується питання розвитку середньовічних уявлень про межі реалізації та умови легітимності державної влади. Розглядаються основні фактори їх формування. На основі аналізу правових звичаїв раннього середньовіччя, актів писаного законодавства, праць філософів, політичних мислителів та юристів встановлено основні визначальні риси середньовічних уявлень про межі здійснення державної влади. Відзначається, що абсолютна більшість середньовічних держав Європи були монархіями і не знали ідеї народного суверенітету. Монарх вважався жодним чином не підпорядкованим суспільству, а його законодавча влада не обмеженою. Уже наприкінці раннього етапу Середніх віків виникає концепція монарха як живого закону. Разом із тим легітимність влади монарха не була безумовною та на різних етапах визначалася і забезпечувалася різними юридичними критеріями, порушуючи які монарх відразу перетворювався на тирана, а його влада втрачала легітимність. Ідея легітимності влади пов’язується із принципом справедливості та в комплексі з ідеєю «права на опір» несправедливому закону отримує філософське обґрунтування у працях Іоана Солсберійського, Фоми Аквінського та інших мислителів. Намагання перевести дане явище у правове поле зумовило виникнення в державах Західної Європи примітивних конституційних актів, які встановлювали взаємні права та обов’язки королів та підданих, закладали базис майбутніх концепцій народного суверенітету та суспільного договору