Суб’єктивні детермінанти розсуду в кримінальному процесі

Abstract

Стаття присвячена аналізу суб’єктивних чинників, які впливають на розсуд суб’єктів кримінального процесу. У статті автор зазначає, що до найбільш вагомих суб’єктивних детермінант розсуду необхідно віднести особисті якості правозастосувача та його професійний досвід. Під час аналізу особистісних якостей, у першу чергу, звертається увага на таку категорію, як внутрішнє переконання відповідного суб’єкта. На думку автора, переконання є досить важливою характеристикою для всіх суб’єктів кримінального провадження, але в першу чергу – для тих, які власною діяльністю забезпечують його рух: слідчого, прокурора, слідчого судді та суду. Недаремно внутрішнє переконання було закріплене і в КПК України, де в ч. 1 ст. 94 КПК України чітко вказано, що оцінка доказів здійснюється саме за внутрішнім переконан-ням. Проте неправильним буде твердження, що внутрішнє переконання використовується лише в процесі оцінки доказів. Кримінальне процесуальне законодавство використовує таке формулювання декілька раз. Наприклад, текст присяги присяжного містить обов’язок присяжного під час вирішення питань «керуватись своїм внутрішнім переконанням». Під час аналізу особистого досвіду суб’єктів кримінального процесу було встановлено, що досвід може бути особистим та запозиченим. Запозичений розсуд характеризується тим, що відповідний суб’єкти правовідносин певною мірою копіює поведінку інших суб’єктів, розраховуючи на її результативність у силу результативності інших суб’єктів. Особистий досвід з’являється після того, як уповноважений суб’єкт самостійно вчинить певну дію або прийме певне рішення, проаналізує їх результативність та ефективність та зробить висновок щодо доцільності такої поведінки в наступних подібних провадженнях. При цьому було встановлено, що застосування особистого досвіду в кримінальному процесі може мати як позитивні, так і негативні наслідки