Методологічні концепти державного регулювання під час формування державної соціальної політики

Abstract

У статті визначено поняття «концепція соціальної держави» як офіційну систему поглядів держави, представників бізнес-спільноти та громадянського суспільства, яка має досягнутий між ними компроміс з приводу цілей, напрямів і методів оптимізації соціального розвитку країни і визначальні параметри стратегії реформ. У загальному вигляді концепція дійсно відображає соціальне призначення владних інститутів, механізми участі інших названих агентів реформ (громадянське суспіль- ство і бізнес) у їх проведенні, прописує критерії оцінки заданих показників щодо соціальних реформ, а також способи реалізації останніх. Крім того, концепція соціальної держави – це не стільки політико-правовий комплекс заходів соціальної політики, скільки функціональна система кооперації між агентами соціальних трансформацій, призначенням якої є стимулювання проактивного реформування позиції індивіда, підвищення його добробуту як складового елементу суспільства загалом. Запропоновано концептуальний підхід до соціальної політики, що передбачає також інституційний і функціональний аналіз суб’єкта і об’єкта соціальної політики в проблемному просторі для визначення оптимальної тактики, а також ресурсів і засобів для вирішення конкретних завдань. Так, комплекс ресурсів, пов’язаний з регулюванням відносин взаємного визнання, тобто з членством агентів модернізації в певних групах інтересів, прийнято називати соціальним капіталом. Соціальний капітал є пріоритетом для антропогенного розвитку, оскільки на цей час багато держав світу, незалежно від наявності в їх основному законі пункту про прихильність ідеям соціальної держави, де-факто проводять свою соціально-економічну політику в позначеному ключі, керуючись декількома основними принципами соціальної держави. Зазначено, що альтернативою сформованим уявленням про існуючу в світі систему відносин між агентами модернізації є концепція про соціальну державу активного постреформованого суспільства, яке характеризується політичною стійкістю, соціально-економічним благополуччям, культурно-цивілізаційною самобутністю й іншими стратегічними можливостями для забезпечення завдань модернізації.