COVID-19 – новітній виклик для світу та прав людини: легітимна протидія поширенню інфекції?

Abstract

Статтю присвячено аналізу деяких аспектів протидії держав світу масштабній загрозі – новітній гострій респіраторної хворобі COVID-19, спричиненій коронавірусом SARS-CoV-2, яка стрімко поширювалася світом і спричинила велику кількість летальних випадків. Уряди більшості країн, які постраждали від стрімкого поширення інфекції найбільше, вдалися до різних заходів із метою протидії поширенню пандемії – медичного, економічного, соціального характеру. У результаті низки комплексних заходів держав окремі економічні та соціальні права, а також політичні свободи зазнали серйозних обмежень задля протидії ще більш серйозним наслідкам. З-поміж таких заходів, які викликали найбільшу кількість питань у правовій площині, – це надання державі права затримувати й ізолювати людей, підозрюваних у захворюванні на коронавірус. Відповідно, йдеться про примусову ізоляцію, яка розглядається як один із ключових стовпів нової стратегії стримування коронавірусу. Однак згадані права не є абсолютними в тому сенсі, що існують визнані законні винятки, які включають запобігання поширенню інфекційних захворювань і захист здоров’я населення. Проте державні заходи, які перешкоджають цим правам, повинні здійснюватися в суворій відповідності до закону, прозоро та в необхідному і пропорційному порядку для досягнення цілей цих законів. А ті, хто зазнав обмежень, повинні мати право на апеляцію, щоб оскаржити їх можливе утримання. Насамперед реакція держави під час надзвичайної ситуації повинна бути заснована на фактичних даних, а не зумовлюватися політичним тиском або потребою щось робити. Має бути чітке наукове й медичне обґрунтування екстрених заходів. Низка держав-членів Ради Європи скористалась відповідним правом та у зв’язку з обмежувальними заходами, спрямованими на боротьбу з COVID-19, почала повідомляти Генерального Секретаря РЄ про дерогацію (тобто про відступ) від деяких положень ЄКПЛ, як це передбачено статтею 15 Європейської конвенції про права людини та громадянина. Автор доходить висновку, що, враховуючи новітність загрози та відсутність достатнього міжнародного досвіду практичної протидії таким викликам, заходи держав переважно відповідають чинним міжнародним і регіональним стандартам.