Залучення етнічних спільнот до формування й реалізації державної етнополітики в Республіці Польща та можливості застосування такого досвіду на практиці в Україні

Abstract

Польща – чи не єдина країна в Східній Європі, чия культурна політика щодо національних та етнічних меншин, що становлять її населення, за останнє століття пройшла такий дивовижний, складний шлях різких коливань між крайнощами вибору моделі соціальної системи: від багатонаціональної моделі (у широкому діапазоні мовної, релігійної, регіональної та місцевої диференціації) до моделі однонаціонального типу (відповідно до суворої максими, проголошеної ідеологами сусідньої країни із заходу з категоричною формулою «Ein Land – ein Volk (Одна країна – одна нація, одна національність)». Польський досвід заслуговує на ретельний аналіз як для того, щоб не повторювати трагічні помилки, так і для того, щоб озброїтися стандартами гуманізму та інструментами досягнення громадянської згоди й етнокультурної поліфонії, розро- бленими польською практикою та правовою системою. Система державних гарантій свободи поглядів і соціальних привілеїв поширювалася на представників численних етнічних груп. Різні привілеї – від елементарних (нижчі ціни на землю та будівельні матеріали) до найвищих, такі як надання дворянського титулу, користувалися найманцями військової служби (переважно татарами, створюючи в польській армії сильні кавалерійські загони, а згодом систематично доповнюючи своїх офіцерів своїми представниками); поселення досвідчених фермерів і колоністів у безлюдні землі (наприклад, чехи, німці в багатьох регіонах Польщі); фахівці, необхідні для розвитку деяких ремесел, торгівлі, більш важливих напрямів східної дипломатії, фінансового бізнесу (вірмени, євреї) та інших меншин, які тривалий час формували привілейовані групи буржуазії в польському суспільстві. Звичайно, у цій довгій історії були й інші темні сторони та драматичні моменти: конфлікти, конкуренція, порушення прав малих національностей, погроми, інтенсивна асиміляція (полонізація) меншин (зокрема литовців, українців і білорусів, що особливо яскраво виявилося серед освіченої шляхетської еліти), експансія на чужі землі. Однак ці явища мали місце в усій середньовічній і капіталістичній епохах Європи, Польща не була винятком у цьому стосунку. Що стосується позитивної дискримінації, пропонування меншинам більших прав і можливостей для їхнього культурного та соціального розвитку, ніж ті, що вони мали на батьківщині та в Польщі, у певних верствах – самих поляків, було винятковим явищем, яке відрізняло Польщу в європейському контексті