Принцип рівності у практиці Європейського суду з прав людини

Abstract

Принцип рівності є надзвичайно важливим, коли йдеться про забезпечення практичної реалізації кожного із прав людини, кожної зі свобод. Зважаючи на це, важливим науковим завданням є постійна актуалізація змісту цього принципу, а важливим практичним завданням – постійний моніторинг того, як принцип рівності розуміється в державах із давніми демократичними традиціями. Узагальнені проблеми, що виникають із практичною реалізацією цього принципу в європейських країнах, можна відстежувати, якщо аналізувати практику Європейського суду з прав людини. У статті виокремлено та надано стислий аналіз справ Європейського суду з прав людини, у рішеннях та постановах за якими цей орган Ради Європи сформулював положення, важливі для розуміння сутності та змісту принципу рівності у ХХІ столітті. Констатовано, що одним із найважливіших рішень, в ухваленні яких вагому роль відіграв цей принцип, було рішення у справі «Маркін проти Російської Федерації» від 7 жовтня 2010 року. Резюмовано, що Європейський суд з прав людини в цьому рішенні продемонстрував гнучкість щодо балансу між рівністю та дискримінацією, а також наголосив на успіхах сучасного європейського суспільства в подоланні ґендерної дискримінації у сфері виховання дітей та догляду за ними. Зазначено, що вагомими рішеннями в контексті дослідження принципу рівності є справи «Вілліс проти Сполученого Королівства» (постанова від 11 червня 2002 року), «Андрле проти Чеської Республіки» (постанова від 17 лютого 2011 року), «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (рішення від 12 квітня 2006 року). Під час розгляду цих справ Європейський суд з прав людини врахував як сучасний досвід країн – членів Ради Європи, так і історичні національні аспекти, і уклад суспільного життя у країнах-відповідачах. Наприклад, під час розгляду справи пана Андерле було взято до уваги, що оскаржувані ним положення є також і дуже застарілими – вони залишилися відтоді, коли жінки отримували значно нижчу за чоловіків заробітну плату, а отже, ситуація, за якої працює й утримує родину жінка, а не чоловік, – тому, що це є економічно більш вигідним, – навіть не розглядалася законодавцем як можлива у принципі.