Міжнародне право в умовах російсько-японської війни 1904–1905 років

Abstract

Стаття присвячена аналізу практичної реалізації гуманітарного права, яке сформувалось к початку ХХ століття в умовах російсько-японського конфлікту 1904–1905 років. На той період уже діяли перші конвенції Гаазької конференції 1899 року, покликані мінімізувати негативний чинник військових дій щодо поранених, військовополонених, цивільних осіб. Досвід дотримання стандартів гуманітарного права під час російсько-японської війни дозволив у подальшому, за наявності зацікавленості багатьох країн, сформувати потужний напрям у міжнародному праві, принципи якого залишаються провідними і в сучасному світі. Найбільш важливим елементом міжнародного права, який пройшов випробування військовими діями, став статус нейтралітету. Розглянуті основні принципи нейтралітету, його види, а також наведені приклади порушень нейтрального статусу. З’ясовані зовнішньополітичні чинники, що вели до свідомого порушення нейтрального режиму. Визначена специфіка режиму інтернування військових країн, що воюють, на території нейтральних держав. Зазначена особливість застосування морського призового права в умовах війни. У процесі аналізу проблематики статті багато уваги приділено визначенню міжнародно-правової процедури офіційного оголошення війни. Що вважається актуальним, з огляду на досвід подальшої світової історії людства в першій половині ХХ століття. Зроблено висновок, що універсальні міжнародні норми під час їх реалізації стикались із непереборною силою національних інтересів держав. Це призводило до того, що норми гуманітарного права дотримувались вибірково, залежно від зовнішньополітичних обставин та інтересів. Крім того, Російсько-японська війна 1904–1905 років підтвердила таку закономірність: проголошення нейтралітету країни без відповідних міжнародних гарантій із боку інших держав перетворювалось на умовність із непередбачуваними наслідками. Також варто зазначити, що без створення міжнародного визнаного органу контролю за дотриманням гуманітарного права його дотримання залежало лише від доброї волі держави, яка брала на себе зобов’язання