Конструкція речового договору: модне віяння зарубіжної правової доктрини чи реалія вітчизняного правопорядку?

Abstract

Публікація присвячена розгляду питання юридичної природи речового договору, визначенню його місця в механізмі переходу речових прав та виявленню доцільності рецепції даної конструкції в нашу правову систему. Вітчизняні науковці у своїх дослідженнях усе частіше звертаються до конструкції речового договору, яка склалася й успішно використовується в німецькому праві як підстава для переходу права власності, що актуалізує постановку питання про можливість її використання українським цивільним правом. У роботі проаналізовано класифікацію договорів на речові та зобов’язальні, на порівняльному тлі із зобов’язальними договорами, виявлено ключові аргументи прибічників концепту речового договору. Проведено аналіз спроможності договору спричинити речовий ефект і обґрунтовано, що факт переходу речових прав автоматично не визначає, що такий перехід має відбутися саме в межах однойменних правовідносин за однойменним (речовим) договором. Встановлено, що відсутні логічні підстави обмежувати права, які здатен породити договір, лише правами-вимогами, адже договір (домовленість) спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (без будь-якого уточнення щодо їхньої видової характеристики), а отже, визначним стане факт їхньої приналежності до предмета цивільного права, у який цілком слушно входять і речові права. У публікації проведено критичний аналіз інших підходів до аргументації концепту речового договору. Крім цього, спростовано можливість визнання речовим договором самої традиції – фактичного передання речі, як такого, що самостійно здатне спричинити перехід права власності. Доведено, що передача речі не слугує самостійною підставою для виникнення права власності, її значення для переходу права власності невиправдано перебільшується, адже саме договір є самостійним юридичним фактом, що здатен спричинити динаміку речового права. Встановлено, що передача речі не є самостійним (речовим) правочином, вона є необхідним елементом договору як підстави переходу речового права (якщо він є реальним) або ж елементом його виконання