Features of conflict-of-laws regulation of international hereditary relations

Abstract

У статті проведено комплексне правове дослідження основних засад колізійно-правового регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом. Зазначено, що колізійні питання у сфері спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом, виникають через специфіку національного законодавства кожної із країн та неузгодженість міжнародного приватного права в даній сфері. Розглянуто чотири групи джерел правового регулювання міжнародних спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом: норми національного спадкового права; норми іноземного спадкового права; норми міжнародних (регіональних) конвенцій; норми двосторонніх договорів. Специфіка норм національного права зазначена на прикладі українського законодавства в даній сфері. Норми іноземного права проаналізовано за допомогою двох систем визначення застосовуваного права у сфері спадкування: універсальна і роздільна. Зазначено, що в Австрії, Албанії, Болгарії, Греції, Єгипті, Йорданії, Ірані, Іспанії, Італії, Кубі, Німеччині, Польщі, Португалії, Сирії, Словаччині, Туреччині, Угорщині, Фінляндії, Чехії, Швеції діє універсальна система. В Аргентині, Бразилії, Данії, Ісландії, Колумбії, Норвегії, Чилі, Швейцарії діє прив’язка – місця проживання спадкодавця, незалежно від природи спадкового майна. У законодавстві Уругваю та Панами використовується нетипова прив’язка права країни місцезнаходження спадкового майна, незалежно від природи такого майна й особистого статуту спадкодавця. У Камеруні, Молдові, Румунії, Таїланді функціонує роздільна система. Закон місця проживання спадкодавця до спадкування рухомих речей та закон місцезнаходження речі до спадкування нерухомості закріплено в законодавстві Австралії, Бельгії, Великої Британії, Ізраїлю, Канади, Кіпру, Нової Зеландії, Росії, більшості штатів Сполучених Штатів Америки, Франції, України. Проаналізовано міжнародні конвенції, які регулюють окремі питання у сфері спадкування. Розглянуто міжнародні двосторонні договори України, які дають змогу самостійно визначати міжнародно-правові засади зовнішніх зносин з окремими державами.