Антикорупційне декларування: вітчизняний і зарубіжний досвід нормативно-правового закріплення строків

Abstract

Одним із ефективних інструментів антикорупційного спрямування є антикорупційне декларування. Важливо не тільки забезпечити оприлюднення відомостей декларантів, а й довести їх до громадськості, уповноважених суб’єктів запобігання та протидії корупції задля усунення протиправних діянь, причин, умов, що сприяють і зумовлюють їх, попередження вчинення таких діянь у майбутньому. Ефективність антикорупційного декларування залежить і від «якості» його «строкової ознаки». За умов активізації нормотворчої діяльності щодо перегляду засад запобігання корупції в Україні, запозичення зарубіжних «позитивних» практик важливим стає аналіз таких строків, формування базису для новітньої тематичної нормотворчості у підвищенні «якості» результатів останньої у використанні ресурсу антикорупційного декларування, що і є метою роботи. Об’єкт роботи – суспільні відносини, пов’язані з антикорупційним декларуванням. Предмет роботи – вітчизняний і зарубіжний досвід нормативно-правового закріплення строків антикорупційного декларування. Під час написання використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового дослідження: діалектичний аналіз, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний, класифікації, прогнозування, моделювання. Важливо уніфікувати підходи до закріплення строків декларування у їх «прив’язці» до різновидів декларування: а) для декларації «кандидата»; б) щорічного декларування; в) для декларації у разі суттєвих змін у декларанта; г) для декларації після припинення діяльності. Важливо поєднувати різні підходи, положення із «кількісними» та «межовими» показниками, що дозволить охопити протяжність строків, їх початок і закінчення. «Дедлайн» строку не може дорівнювати одному дню, бо це створює «ризики» для дотримання вимог своєчасності заповнення, подання декларації, а «кількісні показники» мають бути обґрунтованими (достатніми для акумулювання необхідних відомостей, внесення їх до системи, перевірки та подання). Вони не можуть бути як скороченими (кілька днів), так і «розтягнутими» (кілька місяців). Строк, який дорівнює 30 календарним дням, є цілком виправданим, із уточненням, що саме «календарна» протяжність «посилює чистоту» нормативного закріплення строків та ефективність ресурсу антикорупційного декларування загалом. За таких умов можна спромогтися «якісно» нормативно закріпити засади використання строків як елементу механізму антикорупційного декларування й забезпечити передумови для ефективного використання останнього як інструменту запобігання та протидії корупції у всіх її проявах у публічно-службових відносинах.