Міжнародний досвід функціонування інституту використання й охорони земель

Abstract

З урахуванням сучасних викликів, що постають перед українським демократичним суспільством, автором досліджується тематика правового режиму земель у її звуженому форматі – визначення міжнародного досвіду використання й охорони земель. На підставі проаналізованого автор детально звертає увагу на наведені позиції учених і нормативно-правові акти інших країн. Соціальна обстановка, традиції, які склалися в суспільстві стосовно розуміння ролі держави у державотворенні, а також соціуму у відповідному процесі як основного рушія ідей і принципів призвели до того, що модель правового землевпорядкування дуже різниться від радянської, проте жодні положення не ставлять під сумнів необхідність державного контролю за використанням земель, які знаходяться у складі територій певної держави, оскільки саме вони є однією з ознак державності. У статті досліджено питання гарантій, охорони та захисту права приватної власності на землю, закріплені в законодавстві цих країн шляхом встановлення складних процедур її відчуження, контролю за використанням земель і земельним обігом, здійснення перерозподілу земель, що використовуються, між землевласниками у цілях підвищення ефективності використання земельних фондів, встановлення відповідних обмежень щодо продажу земель сільськогосподарського призначення тощо. Ці та інші теоретичні положення сформували висновки стосовно доцільності використання досвіду землевпорядкування та її правового регулювання за прикладом деяких країн із розвиненими економіками. Запропоновані теоретичні положення, а також практичні рекомендації дозволили сформувати належне правовпідґрунтя для подальшого наукового опрацювання функціонування інституту використання й охорони земель. Ознайомлення зі світовими практиками функціонування відповідного інституту заклало фундамент для його практичного використання. Автором аргументована думка про те, що удосконалення системи чинного законодавства України полягатиме в оптимізації роботи механізмів, за допомогою якого держава впливає на розвиток ринку земель