Теоретичні підходи до визначення дефініції критичної інфраструктури як об’єкту державного управління

Abstract

У статті проаналізовано міжнародні нормативно-правові акти на предмет сутнісного становлення поняття «критична інфраструктура». Визначено, що дана дефініція є відносно «молодою» та постійно удосконалюється як у наукових так і законотворчих сферах. Спільним у множинності трактувань відзначається зв’язок із державними та приватними об’єктами, які мають певний вплив рівень обороноздатності та життєво важливі функції держави у суспільстві, а також акцентується увага на ключовому значенні даного сектору для безпеки громадян. Головною проблемою сучасного стану критичної інфраструктури, яка створила пролонгований у часі бар’єр для ефективної реалізації безпекових завдань визначено тривалу відсутність у законодавстві чіткого формулювання даного терміну та вичерпного переліку об’єктів віднесених до критичної інфраструктури. Проведено аналіз історичного генезису зародження та становлення дефініції «критична інфраструктура» у нормативно-правовій базі України, а також проаналізовано наукові підходи до цього питання вітчизняних науковців, які знаходять спільну мову у факті приналежності критичної інфраструктури до об’єктів національної інфраструктури. Авторами наголошується, що при формуванні національного законодавства у сфері захисту критичної інфраструктури його положення слід віднести до питань національної безпеки. Здійснено аналіз відмінностей в різних країнах світу термінології «критична інфраструктура» на основі цього згенеровано думку відносно наявності пріоритетної тріади, яку необхідно врахувати при структуруванні змістовного наповнення дефініції «критична інфраструктура» – «людина-суспільство-держава», яка відображає надзвичайно важливі для забезпечення громадянської, суспільної та державної безпеки об’єкти національної інфраструктури. На основі аналізу наукових підходів та іноземного досвіду теоретизування дефініції «критична інфраструктура» сформульовано авторське бачення змістовного наповнення даного терміну що відповідає принципам системності, цілеспрямованості, множинності галузей та відповідність антропоцентричному підходу.