Теоретичні аспекти стратегічного планування в органах державної влади

Abstract

Наголошено, що використання стратегічного планування та прогнозування для попередження виникнення проблем є одним із базових принципів концепції нового державного менеджменту (new public management). Дана концепція була закладена в основу реформування державного управління в країнах Заходу та пізніше її ідеї поширилися в Україні та активно використовувалися при підготовці та проведенні низки реформ у вітчизняному суспільному секторі. Вихідна передумова стратегічного планування полягає в тому, що довгострокові інтереси сталого розвитку ринкової економіки вимагають використання дієвих важелів державного регулювання економічних та соціальних процесів. Встановлено, що стратегічного планування в органах державної влади це система цілей, інститутів та інструментів управління, що дозволяють спрямувати управлінську діяльність органів державної влади на досягнення довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку, а також забезпечити необхідні ресурси для досягнення цих пріоритетів, якi вiдпoвiдaють дocягнeнню мiciï, peaлiзaцiï вiдпoвiдниx фyнкцiй, цiлeй тa зaвдaнь. Зазначено, що проблеми, які можуть вплинути на процес стратегічного планування, якщо органи державного управління відмовляться мислити стратегічно та слідувати класичному процесу планування, полягають у тому, що вони точно не зможуть ефективно працювати у сьогоднішньому швидко мінливому середовищі. Розробка стратегії розглядається як формальний та лінійний підхід, заснований на низхідних процесах прийняття рішень, які включають в основному керівництво вищої та середньої ланки, виключаючи нижче керівництво та інші зацікавлені сторони. Проте даний підхід може не забезпечити прихильність і відповідальність за процес стратегічного планування зі сторони нижчого керівництва та інших зацікавлених сторін.