Публічне управління безпекою особистості крізь призму соціального захисту та соціальної безпеки

Abstract

Автором акцентовано увагу на тому, що генеза сучасної науки висувала фундаментальним постулатом той аспект, що потрібний поступовий відхід від уявлення про людину як про елементу продуктивних сил, до акценту на зовсім інших уявленням – розвитку та регресії саме особистості, адже справжня цінність людини полягає не у родових чи типових характеристиках, а у сприйнятті як історично-одиничній людині, яка не може бути замінена і заміщена, а отже, цінність кожної окремої людини лише тоді буде недоторканною, коли конкретних людей перестануть розглядати як взаємозамінний матеріал для формування за загальною мірою. Відтак, комплекс заходів пов’язаних із соціальним захистом та соціальною безпекою у контексті публічного управління безпекою особистості набуває особливого значення. Акцентовано увагу на тому, що одним із засобів забезпечення соціальної безпеки особистості, попередження соціальних ризиків виступає соціальний захист людини, громадянина, особистості. Аналіз світового досвіду соціального захисту свідчить, що моделі соціальної політики та соціального захисту визначаються економічною системою, що склалася, соціальними цілями, орієнтацією держави на забезпечення якості життя; при розмаїтті моделей загальним є зростання масштабів втручання держави в економічне та соціальне життя; орієнтація на захист сімейних доходів; стабільність, прозорість, адресність, комплексність системи. Зроблено висновок, що основними рисами сформованого нового механізму функціонування галузей соціальної сфери мають стати подальша децентралізація управління установами соціальної інфраструктури, передача основних функцій управління та відповідальності за її розвиток місцевим органам влади, перехід від територіально-виробничого принципу побудови мережі цих установ до регіонального, розширення самостійності установ у прийнятті рішень та організації діяль- ності, надання споживачам свободи вибору установ та форм обслуговування.