Методи та інструменти державного регулювання нафтопереробного комплексу України в умовах європейської інтеграції

Abstract

У статті удосконалено класифікацію методів та інструментів державного регулювання нафтопереробного комплексу України в умовах європейської інтеграції, а саме існують прямі (державне підприємництво, обмеження приватного бізнесу) та непрямі (кредитно-грошовий, бюджетно-податковий, планування, програмування та прогнозування) методи; інструменти (законодавчі акти, державні замовлення, тарифи природних державних монополій, формування великих холдингових структур із переважною часткою держави, створення державних компаній для управління ринками нафтопродуктів та здійснення товарних інтервенцій, реалізація економічно значимих проєктів на основі державно-приватних партнерств). Доведено, що державне регулювання роботи нафтопереробного комплексу має бути системним. Його ефективність залежить від того, наскільки узгоджені як прямі, так і непрямі методи регулювання, наскільки адекватно та точно використовуються інструменти. Перекоси економічної політики у фіскальний бік, непослідовні кроки у змінах податкової системи, нормативно-правової бази, нехтування плановими та програмними інструментами можуть призвести до негативних наслідків незбалансованого розвитку нафтопереробного комплексу. Встановлено, що для здійснення державного регулювання необхідна відповідна нормативно-правова база. В основі зростання (падіння) цін лежать фундаментальні фактори, насамперед зростання (падіння) світових цін на нафту. Однак інтервенції на ринку нафтопродуктів (як і на будь-якому іншому ринку) здатні впливати на рівень цін. Проте такий вплив має короткостроковий характер. Переважно вплив на ринок справляє не стільки розмір проведених інтервенцій, скільки сама можливість регулятора здійснювати інтервенції у значних обсягах. Цей фактор стримує активність спекулянтів і дає змогу уникати надмірного розгойдування ринку. Визначено, що політика розвитку внутрішніх енергетичних ринків пов’язана зі стратегічним плануванням сталого розвитку на основі організаційно-управлінських інновацій і не виключає методів державного підприємництва. Державне резервування окремих видів енергетичних ресурсів може бути використано для проведення організованих товарних інтервенцій задля збалансування відповідних ринків. Реалізація політики розвитку внутрішніх енергетичних ринків дасть змогу суттєво підвищити рівень стійкості постачання енергоресурсами у відносно короткі терміни. Це створить можливості для якісно нового розвитку системи задоволення внутрішнього попиту на енергетичні ресурси в період до 2030 року та на подальшу перспективу.