Суспільна угода як основа взаємодії органів публічної влади та громадськості в Україні: інтергація європейських цінностей

Abstract

У статті визначено та охарактеризовано основні принципи та положення сучасної суспільної угоди України з урахуванням євроінтеграційних процесів та трансформації підходів до відносин між владою та громадськістю. Ґрунтовно основи суспільної угоди почали впроваджуватися в Україні зі стартом реформи децентралізації влади з 2015 року, яка, зокрема, передбачала розширення участі інститутів громадськості в процесах ухвалення державно-управлінських рішень. Передумовами стали дві визначні для історії українського суспільства події, а саме Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2014 року. Обґрунтовано, що нині в Україні створені умови для повноцінного формування суспільної угоди, до чого готові як представники влади та політикуму, так і самі громадяни. Нарешті українці об’єднані єдиною спільною метою, яка природно трансформується в мету суспільної угоди – повернення та збереження єдиної унітарної України та перемога над ворогом, який посягає на права, свободи та територію України. Європейський та євроатлантичний вибір нашого суспільства сьогодні є безспірним на противагу попереднім рокам, коли все ще спостерігався дисонанс у цих питаннях, спричинений, зокрема, неповноцінним розумінням українців своїх переваг як нації та місця в глобалізовану суспільстві. До цього часу укладення суспільної угоди в державі було малоймовірним, адже громадський сектор не був готовий до участі в державно-управлінських процесах, а владний сектор не був готовий адекватно і з повною серйозністю сприймати громадську ініціативу. Концептуалізовано основоположний принцип суспільної угоди, а саме взаємної згоди, адже в ній фіксується консенсус влади і суспільства, побудований на згоді (явній або мовчазній). Визначено та охарактеризовано такі актуальні засади, які визначають кожного українця як учасника суспільної угоди: справедливість, самореалізація, самоповага та взаємна повага, недомінування, співволодіння та співуправління, баланс прав та обов’язків, свобода та рівність, нетерпимість до «нечистоплотних» політичних конструкцій (проєктів), недекларативність, «живого» партнерства, спільне розуміння, динамічне реагування.