Міжнародний досвід впровадження цифровізації в систему публічної служби: досвід для України

Abstract

У статті обґрунтовано, що цифровізація публічного управління вимагає від публічних службовців інноваційних знань, умінь, навичок, постійного самовдосконалювання та підвищення кваліфікації, формування цифрової культури та інформаційної безпеки тощо. На підставі проведеного міжнародного досвіду автором виокремлено п’ять напрямів цифровізації системи публічної служби. Перший напрям – впровадження цифровізації у систему управління персоналом публічної служби, що передбачає використання інформаційно-комунікаційних технологій під час відбору кадрів, оцінювання якості діяльності публічних службовців (наприклад, можна запровадити певний застосунок у телефоні, зазначений застосунок може бути використаний під час обліку діяльності службовців у надзвичайних ситуаціях, воєнний час, пандемію тощо (облік змішаної діяльності онлайн та онлайн)). Саме інформаційно-комунікаційні технології дадуть можливість об’єктивно оцінювати професійність кадрів, їх внесок у ефективність діяльності органів державної влади, а також оптимізувати структуру органів державної влади та ефективно контролювати діяльність кожного публічного службовця. Другий напрям – формування у публічних службовців цифрових компетенції (зокрема, проведення навчання публічних службовців мають бути спрямовані на розвиток сучасних цифрових компетенцій із графічної візуалізації та аналізу даних, управління соціальними мережами та мобільними технологіями). Третій напрям – формування публічних комунікацій, яке передбачає створення важливих комунікаційних навичок у службовців, навичок щодо об’єктивного та прозорого висвітлення діяльності органів державної влади. Четвертий напрям – оптимізація надання адміністративних послуг населенню, що передбачає переведення у цифрових формат усіх адміністративних послуг та формування у публічних службовців знань, умінь та навичок надання послуг онлайн. П’ятий напрям – забезпечення особистої інформаційної безпеки та інформаційної безпеки органів державної влади (зокрема, формування у публічних службовців знань, умінь, поведінкових стереотипів як одного з найважливіших факторів забезпечення інформаційної безпеки).