Особливості управління в містах і селах галичини кінця xviii – початку xx століття

Abstract

Стаття присвячена історико-правовому дослідженню особливостей системи самоврядування в містах і селах Галичини у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії з кінця XVIII – до початку XX століття. Встановлено, що процес реформування місцевого самоврядування в Галичині залежав передусім від адміністративного устрою краю, який неодноразово змінювався впродовж всього часу існування австрійської держави. Проаналізовано, що система самоврядування у містах і селах Галичини була доволі простою та дієвою. У містах на перших періодах органами самоврядування виступали міська лава та рада, а у сільській місцевості адміністративно-управлінські функції були передані власникам доміній – поміщикам. В свою чергу, самоврядні функції в кожній окремій сільській громаді виконував війт (староста), якому допомагали декілька присяжних. Як адміністративний центр краю, місто Львів користувалося певними привілеями на самоуправління. З часом у великих містах Галичини повноваження органів міського самоврядування почали обмежувати окружні управління, які очолювали старости, а з 1805 року також з’явились камеральні управління, що контролювали господарську діяльність міст. Обмеження міського самоврядування призвело до появи юридик, які не підпадали під юрисдикцію міста. Після 1886 року основними органами місцевого самоврядування в Галичині були міські та сільські ради. В той період у містах діяли магістрати у складі бурмістра та радників, а самоврядування у селах здійснювалося через сільські представництва, постійними виконавчими органами яких були сільські управління на чолі зі старостами. Загалом адміністративна розбудова Галицького краю розтягнулася на століття і супроводжувалася періодичними адміністратвино-територіальними перетвореннями та реорганізацією системи місцевого самоврядування, що також спричинило зміни у активному і пасивному виборчому праві.