Оцінювання вразливості та адаптивності державної служби України до кризових ситуацій на прикладі пандемії Covid-19 та воєнного стану

Abstract

Стаття присвячена основним викликам, що постали перед державною службою України в умовах кризових ситуацій, які принципово відрізняються одна від одної щодо причин виникнення (пандемія COVID-19 та воєнний стан, активні бойові дії) і потребують додаткового реагування з боку основних суб'єктів формування кадрової політики у вигляді оновлення підходів до управління людськими ресурсами як у державному секторі економіки, так і в системі державної служби. У статті розглядається українська архітектура безпекових рішень в сфері державної служби, на основі якої проводиться оцінювання чутливості адміністративної системи з позиції управління людськими ресурсами. Досліджується вразливість, зниження ризикованості в контексті забезпечення продуктивності та стійкості адміністративної системи з позиції інституту державної служби. Процес оцінювання ґрунтується на з’ясуванні обмежень, встановленні взаємозв’язків між факторами впливу в кризових ситуаціях, їх роздільний або спільний ефект. Визначено основні блоки факторів тиску на адміністративну спроможність у сфері державної служби та управління людськими ресурсами. Обґрунтовано, що ці фактори мають певний статичний ефект протягом обох кризових ситуацій. Доведено, що Стратегія реформування державного управління спрямована на розширення можливостей підвищення резервності адміністративної системи (ресурсна «подушка» безпеки) та готовності держави до кризових ситуацій. Проаналізовано стратегії національної безпеки України з позиції розвитку людських ресурсів та людського капіталу. Наведено основні напрями сучасних стратегій управління талантами в умовах воєнного стану та впровадження інформаційної системи управління людськими ресурсами в державній службі на основі взаємодії зі штучним інтелектом. На основі аналітичних даних запропоновано авторські пропозиції щодо розгляду зазначених викликів як певних трендів та надано рекомендації щодо подальших кроків реагування на ці виклики з урахуванням вимог належного врядування, ключових міжнародних тенденцій у сфері розвитку людського капіталу до 2030 року.