Сучасні практики цифровізації та репрезентації культурної спадщини: кейс проєкту «Світ символів Михайла Сапожникова. Віртуальна галерея творів живопису»

Abstract

У статті досліджуються сучасні підходи до цифровізації та репрезентації культурної спадщини на прикладі реалізованого Дніпровським художнім музеєм проєкту «Світ символів Михайла Сапожникова. Віртуальна галерея творів живопису». У роботі розглянуто актуальні проблеми збереження та популяризації музейних колекцій в умовах воєнного стану, за якого фізична експозиція унікальних творів мистецтва стає неможливою через ризики руйнування. Підкреслено значення цифрових технологій як ефективного інструменту забезпечення культурної стійкості, збереження та демократизації доступу до мистецької спадщини. У фокусі уваги наукової розвідки – унікальна колекція символістських творів Михайла Сапожникова (1871–1937), одного з небагатьох українських художників, який послідовно реалізував естетику символізму в образотворчому мистецтві, залишивши значний творчий доробок, що нині становить ключову частину зібрання Дніпровського художнього музею. У статті проаналізовано передумови створення віртуальної галереї та її концепцію, яка поєднує три віртуальні кімнати: біографічний блок, віртуальний тур першою і другою символістськими серіями. Розкрито особливості проєкту як комплексного культурного продукту, що ґрунтується на цифрових технологіях, сучасних принципах UI/UX-дизайну та сторітейлінгу. Продемонстровано нові формати комунікації з аудиторією: інтерактивні мультимедійні рішення, анімації символістських картин і п’ять аудіовізуальних історій, які дозволяють розкрити творчу лабораторію художника та створюють багаторівневий досвід сприйняття його спадщини. Показано, що проєкт відповідає вимогам доступності та інклюзії, надаючи можливість взаємодіяти з мистецтвом широким категоріям користувачів незалежно від їхнього місцезнаходження чи фізичних обмежень. Узагальнено результати дослідження, які доводять, що цифровізація музейних колекцій є не лише актуальним напрямом збереження культурної спадщини, а й важливим інструментом розширення аудиторії, створення безбар’єрного середовища та формування нового досвіду сприйняття мистецтва, зберігаючи при цьому його історичну автентичність і наративну глибину.