Короткий опис (реферат):
Дане дослідження присвячене питанням утворення та державної реєстрації громадських формувань. Автор зазначає про важливість громадських об’єднань та їхній значний вплив на сучасне суспільство. Як приклад, автор наводить ряд громадських об’єднань, які є лідерами у своїх сферах діяльності.
Зазначається, що активна діяльність громадських формувань є важливим маркером демократичності суспільства та держави. Вказується, що громадські об’єднання здійснюють активну ідейно-духовну та просвітницьку діяльність. Разом з тим, автор зазначає, що дослідження здійснене щодо громадських об’єднань зі статусом юридичної особи.
Окреслено особливий конституційно-правовий статус громадських об’єднань. Також, автор зазначає, що разом із прийняттям Закону України «Про громадські об’єднання» було введено ряд позитивних змін, таких як: можливість юридичних осіб бути засновниками та членами громадських об’єднань; чітке розмежування підстав правового регулювання громадських об’єднань та інших видів громадських формувань (наприклад, політичних партій).
Обґрунтовано те, що поділ громадських об’єднань на дві організаційно-правові форми (громадські організації та громадські спілки) є штучним та недоцільним, оскільки відсутні значні відмінності між цими формами (фактично єдиною відмінністю є розмежування суб’єктного складу засновників та членів).
Надано класифікацію поділу обмежень щодо утворення та діяльності громадських об’єднань на обмеження за суб’єктним складом засновників та обмеження щодо предмету та напрямків діяльності.
Вказується, що державна реєстрація громадського об’єднання є важливим етапом у процесі його утворення, проте не єдиним. Автор зазначає, що саме з моменту державної реєстрації громадського об’єднання засвідчується факт утворення юридичної особи та відбувається утворення її правосуб’єктності. Як зазначається, державна реєстрація громадських об’єднань здійснюється Міністерством юстиції України та/або його територіальними органами, що черговий раз доводить значущість громадських об’єднань для суспільства те держави в цілому, а також показує особливу увагу зі сторони держави до цих організацій.
Автором зазначається, що для формування повної (завершеної) правосуб’єктності громадських об’єднань недостатньо лише одного факту їхньої державної реєстрації, а також потрібно набути статусу неприбуткової організації.
Обґрунтовано недоцільність існування такої форми як громадське об’єднання без статусу юридичної особи.
У висновках автор зазначає про необхідність продовження досліджень у цій сфері, а також необхідність модернізації законодавства, яке регулює питання утворення та діяльності громадських об’єднань, та приведення його до потреб сьогодення.
