Короткий опис (реферат):
Присвячено дослідженню вітчизняного правового регулювання захисту права на доступ до інформації, ключових міжнародних стандартів, а також визначенню доцільності його імплементації у вітчизняне законодавство. Констатовано, що інформатизація – невід’ємна складова економічного розвитку країни, разом з тим сучасне інформаційне суспільство є контекстом формування нової загрози щодо права людини на безпеку. Проаналізовано Закон України «Про захист персональних даних» та Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних. Виокремлено основні проблемні питання. Розглянуто статистику порушень вітчизняного законодавства у даному напрямі, факти витоку персональних даних через офіційні веб-сайти. Звернено увагу на певні обмеження конституційних права і свобод людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України у період правового режиму воєнного стану в Україні. Обґрунтовано, що основним міжнародним стандартом щодо захисту інформації є Загальний регламент ЄС про захист даних 2016/679. Він має не лише пряму регулятивну дію в рамках національного права держав-членів ЄС, але й пріоритет у разі «конфлікту» між національним правом та регламентом. Проаналізовано основні принципи та механізми Регламенту. Здійснено порівняльний аналіз Регламенту та Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про захист фізичних осіб щодо обробки персональних даних …» № 2016/680. Розглянуто проєкти законів України «Про захист персональних даних» № 8153 та «Про Національну комісію з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації» № 6177, які розроблено відповідно до вимог Регламенту. Обґрунтовано, що реалізація ефективного контролю Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідно до норм міжнародних стандартів, неможлива. Адже поєднання функцій контролю з правами, передбаченими мандатом Омбудсмана, впливає на зниження ефективності їх реалізації. Констатовано, на підставі аналізу Регламенту та Закону України «Про захист персональних даних», що вітчизняний механізм права на захист інформації «право бути забутим» не відповідає нормам міжнародних стандартів. Надано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання у досліджуваному контексті.
