Громадянське суспільство у формуванні публічного простору в процесах державотворення

Abstract

Кризові явища в публічній системі України, які призвели до зміни влади, сплеску громадянської активності та появи нових форм взаємодії публічних акторів, актуалізували питання аналізу та моніторингу громадянського сектору в державі та визначення його ролі у формуванні публічного простору. Незважаючи на значну кількість наукових розвідок у цій площині, чимало питань залишаються малодослідженими у науці публічного управління та потребують спеціального поглибленого теоретичного вивчення. Громадянський простір – це місце, де артикулюється все різноманіття інтересів, які протистоять одне одному та співвідносять, впливають на владу, примушуючи її прислуховуватися до голосу суспільства, враховуючи різні інтереси, знаходити шляхи та засоби їхнього задоволення. Публічний же простір є середовищем для вироблення громадської думки. Отже, інституційним стрижнем громадянського суспільства, його серцевиною служать об’єднання, які не прагнуть отримання від своєї діяльності комерційного прибутку, а обрали за мету суспільно корисні завдання. Важливими характеристиками об’єднань і створюваного ними простору, іменованого публічним простором, є добровільність об’єднання, наявність довіри між членами, прихильність їхній загальній системі цінностей, а також самодіяльність і самоорганізація. У сучасному демократичному суспільстві ознаками публічного простору є такі: постійний комунікативний процес, відкритість і доступність простору для певного кола суб’єктів, максимально вільне циркулювання інформації, забезпечення умов для участі громадян у політичному процесі з метою формування громадської думки, спрямованість процесів на реалізацію суспільних інтересів, плюралізм думок, слів, дій на основі визнання певних спільних для всіх правил взаємодії. Особливістю української моделі публічного простору, форматованої «знизу – вгору», є висока протестна активність громадянського суспільства, яка в умовах порушення каналів зворотного зв’язку та низького рівня довіри громадян до політичних інститутів сприяє формуванню та інституціоналізації нових каналів громадянської та публічної участі.