Імплементація інструментів медіації у практику публічного управління та адміністрування

Abstract

У статті здійснено огляд підходів до розуміння поняття медіації та її особливостей крізь призму теоретичного доробку вітчизняних науковців. Прослідковано спроби вітчизняних законодавців щодо правового врегулювання розвитку та функціонування інституту медіації в історії українського парламентаризму. Зокрема, зроблено огляд основних законопроєктів, які вносилися на розгляд Верховної Ради України протягом останніх десяти років представниками різних політичних сил. Продемонстровано, що в Україні дотепер залишається суттєва прогалина в царині правового забезпечення діяльності медіаторів і визначення їхнього правового статусу, що першочергово пов’язано з нерозв’язаними теоретичними суперечностями щодо тлумачення феномена медіації. Проаналізовано перспективи впровадження медіаційних практик у системі публічного управління, визначено головні перешкоди імплементації медіації в діяльності державних службовців. Зазначено, що становлення теоретичних пошуків у сфері медіації здебільшого пов’язане з дослідженнями в межах правничих наук. Значна увага в статті приділена питанням інституціоналізації медіації в сучасних соціальних практиках і, зокрема, в сфері публічного управління. Обґрунтовується думка, що медіацію варто розглядати не суто як правничий феномен, який застосовується у формі інструменту позасудового врегулювання спорів, але і як універсальний засіб врегулювання соціальних конфліктів різного рівня, зокрема й тих, які виникають у сфері публічного управління та адміністрування. Головною особливістю медіаційних процедур автори визначають прийнятність отриманого результату для всіх сторін конфлікту, на відміну від односторонніх результатів судових практик вирішення спорів. Важливим аспектом імплементації інструментів медіації у практику публічного управління та адміністрування автори вважать підготовку державних службовців і формування у них відповідних компетентностей.