Abstract:
У статті проаналізовано ключові напрями застосування методологічних підходів циклічної парадигми до вивчення комунікативної культури державного службовця. Обґрунтовано, що актуальність таких підходів зумовлена поточними змінами в системі державної служби та відповідної організаційної культури, національній системі публічного управління, глобальними тенденціями розвитку соціокомунікативних технологій. Уточнено зміст поняття «комунікативна культура державного службовця» у такій редакції: сукупність усталених для представників цієї професійної спільноти моделей і технологій обміну повідомленнями із суб’єктами внутрішнього та зовнішнього середовища системи державної служби, що засновані на відповідній системі цінностей, визнаються державними службовцями як нормативні, визначають їх поведінку, способи професійної діяльності та застосовуються для досягнення цілей державної служби.
Обґрунтовано можливість застосування циклічної методології для вивчення комунікативної культури державного службовця як соціокультурного феномена. З’ясовано особливості розвитку комунікативної культури державного службовця з урахуванням потреби синхронізації фаз цього розвитку під час перебування особи у різних соціальних групах. Сформульовано робочу гіпотезу щодо можливості виокремлення у повному життєвому циклі комунікативної культури державного службовця фаз: 1) адаптації; 2) інтеграції; 3) гармонізації; 4) реновації; 5) детрадиціоналізації; 6) трансформації. Як основні ознаки і проблеми актуальної фази розвитку комунікативної культури державних службовців України виокремлено: прагнення до рішучих змін у системі публічної комунікації, непідготовленість таких змін, неврахування закономірностей і досвіду соціокультурних трансформацій на попередніх етапах. Перспективними напрямами подальших досліджень визначено апробацію висунутої робочої гіпотези щодо змісту основних фаз життєвого циклу комунікативної культури, з’ясування факторів розвитку цієї культури та підходів до управління таким розвитком.
