Короткий опис (реферат):
Актуальність дослідження зумовлена посиленням ролі наукового підходу до вивчення надзвичайно стрімких комунікативних змін вітчизняного та світового медіасередовищ, оскільки він, безумовно, потребує систематизації наукової картини, зокрема й реконструкції наукової теорії питання про парадигму і її творчо-соціальних аспектів. Наслідком цього є, зокрема, недостатня визначеність використовуваного журналістською наукою понятійного й термінологічного апарату, хоча саме єдність у розумінні та трактуванні ключових понять є однією з головних умов стабільного і плідного розвитку будь-якої науки. Сучасне журналістикознавство стикається з багатьма викликами – економічними, соціальними, культурними. Відповідно збільшується й потреба у виробленні й апробації нових методологічних ідей. Багатомірність та суперечливість сучасного медіасередовища зумовлюють необхідність, з одного боку, розроблення альтернативних концепцій журналістської
теорії, з іншого – її строгого методологічного обґрунтування. Це дозволяє порушувати питання щодо можливості переносу парадигмального підходу в сучасний науковий дискурс. Такий підхід, на наш погляд, забезпечить наукове пояснення стратегічних соціально-творчих орієнтирів функціонування засобів масової комунікації на рівні методології та практики. Окреслюємо теоретичну домінанту заявленої проблеми й акцентуємо увагу на першій стадії опанування методологічних знань – на формулюванні загальних основ наукової парадигми.
Передумови дослідження провокують уточнення класичного розуміння парадигми як моделі наукової діяльності. Уточнення журналістської парадигми в контексті її репрезентативного «зрушення» спровоковано актуальною тезою: «Наука – це розгалужена єдність, яка не є чимось раз і назавжди даним, нерухомим, статичним. Змінюються компоненти, переглядаються зв’язки та відношення, до її системи долучаються нові елементи, відбувається збагачення пізнавального поля» [2, с. 6].
